Site menu


News calendar
«  Березень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031


Login form


Search


Site friends
Конгрес Українських Націоналістів


Our poll
Rate my site
Всього відповідей: 21


Welcome, Гість · RSS 2017-11-22, 10:00:20
Main » 2009 » Березень » 6 » ТАРАС ШЕВЧЕНКО - завжди сучасний !
ТАРАС ШЕВЧЕНКО - завжди сучасний !
20:16:18
000743-000431s.jpgВихід кожної нової книги Героя України, академіка Івана Дзюби привертає увагу громади. Але поява у 2008 році фундаментальної праці "Тарас Шевченко. Життя і творчість" (К., Києво-Могилянська академія, 2008) - це незабутня подія для українства усього світу! На книгу вже надійшли захоплені відгуки від словацького професора Миколи Неврлого - "Шевченко, якого ми не знали" ("ЛУ", 22.11.2007), письменника Олександера Шугая - "Книга, місце якої - поруч із Кобзарем" ("ЛУ", 3.07. 2008). Безумовно, такий всеохопний дослід повинен бути у всіх ВНЗ, кожній бібліотеці України як неперевершений довідник не лише з життя Кобзаря, а й подій ХІХ століття взагалі... А він з'явився накладом лише 1000 примірників завдяки фінансовій підтримці Наукового Товариства ім. Шевченка в Америці з Фонду Івана та Єлизавети Хлопецьких.


Шевченка розуміємо настільки,
наскільки розуміємо себе...
І.Дзюба

Земний уклін меценатам діаспори! Але коли ж Українська держава почне помічати власні таланти й підтримувати їх?! Мені пощастило читати цю неперевершену працю обсягом 700 сторінок, тому хочу поділитися враженнями з українцями й, можливо, спонукати національно свідомих друкарів перевидати роботу академіка Дзюби.


"Тарас Шевченко" Івана Дзюби - це монографія, котру за обсягом і обширом розвою можна порівняти з великим Дніпром, що тримає у своєму руслі і глибинні підтексти, і безліч окремих тем-островів, кожний з яких потребує уваги, вивчення, зосередження; на додаток вражає оригінальністю особистого підходу до творчости Шевченка, котрий єднає різноманітний життєпис Кобзаря в єдине могутнє річище.


Доробок вражає "читабельністю", доступністю викладання складних проблем. Знаний культуролог не захоплюється нагромадженням новітніх термінів, що затьмарюють розуміння тексту, як це роблять багато сучасних літературознавців. Він дотримується вишуканої простоти і, посилаючись на праці майже 1300 очевидців та дослідників творчости Кобзаря, робить свою розповідь на подив цілісною та високохудожньою. Величезна кількість першоджерел, прискіплива академічна точність наведення найменшого факту додають праці особливої наукової ваги. Відомий поет і суспільний діяч Борис Олійник із сумом пише: "На жаль, саме документально-дослідницький жанр досить скомпрометований вітчизняними скорописцями. Прогалини у знанні реалій заповнюються ложним пафосом, власною міфотворчістю, виправдовуючи все те... патріотизмом. У підсумку - дрімуче дилетантство, яке відштовхує утаємниченого в історію читача. А то й дезорієнтує." ("ЛУ" 19.06.2008). Поверхневий підхід ніколи не був притаманний Івану Михайловичу. Українці знають, що саме завдяки сумлінному вивченню першоджерел він ще молодою людиною сміливо став на прю з величезною машиною радянської ідеології в роботі "Націоналізм чи русифікація?" й не схибив на цьому шляху упродовж життя.


Але, на моє переконання, дзюбівський "Т.Шевченко" має особливий ключик-родзинку, що відрізняє його від попередніх досліджень. Погляд Дзюби на постать Кобзаря - це невгасиме бажання українця зрозуміти: чому Ненька, отримавши Незалежність після століть боротьби, не може позбутися ганебних нашарувань загарбників та швидко досягти високого рівня розвитку? Де витоки тих болючих проблем, котрі ми й досі не можемо подолати? Як Шевченко вирішував ці питання у ХІХ столітті й що підказував робити нам - нащадкам у ХХІ? Гадаю, Іван Михайлович здійснив титанічну працю не лише для читачів, а й для самого себе. Його монографія - це міст між ХІХ та ХХІ століттями. Це початок Шевченківської доби, що продовжується досі. Це - рука-порадниця Пророка Тараса, простягнута своїм онукам. Адже дзюбівський загадково-дзеркальний афоризм, що я винесла в епіграф, можна прочитати і навпаки: "Настільки розуміємо себе, наскільки розуміємо Шевченка..."


Проте неможливо охопити неохопне й розказати про всі проблеми, які розглядаються в книзі. Торкнусь найпекучіших.


ЧОМУ В УКРАЇНІ ДОСІ
ПАПЛЮЖАТЬ ІМ'Я ШЕВЧЕНКА?

 

Особисто мене ганебні "досліди" О.Бузини та подібних "новаторів"-шевченкознавців ставили просто у безвихідь. Адже в Росії, де я зростала й отримала освіту, ніколи не паплюжили ані О.Пушкіна, ані Л.Толстого - нікого з великих письменників чи художників. Для росіян однозначно: великий митець - свята постать, котру не обговорюють, і якій вклоняються за те, що вона поповнила скарбницю національної культури. Навіть сучасне прилюдне відкриття сексуальних походеньок тих же О.Пушкіна й Л.Толстого нічого не змінили у ставленні до них. Прихильники їхнього таланту лише поблажливо посміхаються з дрібних слабкостей великих людей, котрі продовжують непохитно стояти на п'єдесталах своїх здобутків. То чому ж в Україні дозволено й іноземцям, і власним невігласам звинувачувати генія нації у всіх смертних гріхах? Звичайно, невігласу легше вилити відро бруду на чоловіка, котрий не може йому відповісти, ніж зрозуміти всю глибину його духовних і тілесних страждань. Але чому ганебне ставлення до видатних постатей стало в Україні ледве не поганою звичкою?


Іван Дзюба дає історичну ретроспективу цього явища. З одного боку, ще за життя поета "монархісти й російські націоналісти (в тому числі й "землячки") від М.Каткова до В.Шульгіна створювали атмосферу українофобії, яка й концентрувалась навколо Шевченка як символу українства. Кінець ХІХ - початок ХХ століття породили своєрідне антишевченкознавство (яке було продовженням справи фахівців із третього відділення імперської канцелярії 1840-60 років). Воно особливо пожвавлювалося під великі ювілеї поета, коли серіями з'являлись на нього пасквілі. Цю аж ніяк не благородну традицію відроджують на наших очах спадкоємці "киевских русских националистов" 1900-х років з тією ж сфальшованою аргументацією. Власне, антишевченкознавство і починалося в Києві. У заснованому Альфредом фон Юнком "Кіевскомъ Телеграфе" у ч. 45 за 1860 р. надруковано лист до редакції поміщика В.Фліорковського, тодішнього власника Кирилівки, в якому ліберальствуючий крутій виправдовував своє небажання відпустити на волю Шевченкових родичів, склавши вину на них самих, бо не хотіли йти без землі, та на Т. Шевченка. Цікаво, що майже через півтора століття "Кіевскій Телеграфъ", відновлений "новими малоросами", присвятив Шевченкові яскравий пасквіль О.Каревіна "Копытца ангела" (19.05.2003) подібного напряму, але в сучасних термінах". Отже, сучасні ненависники Шевченка є прямими послідовниками російських жандармів, для яких ненависть до України виливається у ненависть до нашого генія.


З другого боку, Шевченко - така величезна скала людського духу, яку неможливо обминути будь-якій владі, партії, суспільному чи мистецькому спрямуванню, тому кожна з цих структур намагається пристосувати ту скалу до власних потреб, щоби виглядати поважніше з висоти її величі. Новітні представники модного постмодернізму, зігнуті корчами брудної сексуальности, також почали тлумачити постать Кобзаря у власних хворобливих секс-уявленнях, оскільки не Він, а вони бачать світ лише з позиції "нижче поясу". Що ж, як-то кажуть: "народжений плазувати ніколи не злетить!" І. Дзюба зазначає: "Все велике духом завжди було докучливе для малих духом, і вони намагались змалити його... обстоюючи своє право бути дрібним і безстидним".
Своїм розумним співвітчизникам Іван Михайлович пропонує при прочитанні Шевченка користатись порадою Дм. Чижевського: "...треба читати твори класиків як щось цілком нове, невідоме, ніколи не читане... Треба духовно "знову народитися", щоб отримати право й можливість доступу до скарбниці мистецтва". А на противагу ворогам України, академік наводить блискучий перелік оцінок творчости Кобзаря видатними діячами світу: "Шевченко - абсолютно геніальний поет", - нобелівський лауреат, російський письменник Іван Бунін. "Я вперше зрозумів з його слів, як треба любити Батьківщину й свій народ", - великий грузинський поет Акакій Церетелі. "Є поети одного міста, одного села, одного народу. Але є поети всіх міст, всіх сіл, всіх народів. Шевченко саме такий поет" - турецький поет-революціонер Назим Хікмет.
Друга проблема, якій віддав життя Шевченко й котру довіку нестиме наша держава:

 

ПРОТИСТОЯННЯ: УКРАЇНА - РОСІЙСЬКА ІМПЕРІЯ.

 

У розділі "Царі. Монархія. Монархізм" Іван Дзюба підходить до проблеми здалеку і стверджує: "Генетично ідея абсолютизму вийшла з відродженої римської державної ідеї з девізом: "воління государя". Реальністю абсолютна монархія стала в італійських князівствах ХІV-ХV ст. Це був прообраз абсолютних монархій ХVІ-ХVІІІ ст., класичними зразками яких були держави Карла V, Філіппа ІІ, Людовіка ХІV". Європейський тип монархії: "Держава - це я!"(Людовік ХІV), тобто "Монарх = держава".


"Російське самодержавство ХVІІІ-ХІХ ст. з певних поглядів можна вважати більш "зрілою" і "досконалою" формою абсолютизму... Тут розвивається ідея ідентичности інтересів народу і царя", тобто "монарх = народ". Російський цар, як і скрізь у світі, ототожнюється з намісником Бога на землі, оплотом правди і справедливості. За часи кріпацтва він оголошується Божим батьком для народу і захисником його від сваволі дворян. Коли в Європі ХVІІІ-ХІХ ст. зростає капіталізм і потік республіканських та соціалістичних ідей рине до Росії, самодержавство, щоби не загинути, вдається до нової стратегії. Воно звинувачує західні свободи у фальшивості, формальності, зовнішності, на противагу від справжніх свобод - захищених царем.

Ірина МОЛЧАНОВА,
член НСЖУ,
голова Маріупольського осередку СУ
Views: 11845 | Added by: cuntemis | Rating: 3.6/12 |
Total comments: 1
1  
дуже гарний кінець

Ім`я *:
Email *:
Код *:
Зробити безкоштовний сайт з uCoz