Site menu


News calendar
«  Лютий 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
232425262728


Login form


Search


Site friends
Конгрес Українських Націоналістів


Our poll
Rate my site
Всього відповідей: 21


Welcome, Гість · RSS 2017-09-26, 17:33:11
Main » 2009 » Лютий » 26 » ВІДПЛАТА - Микола ПЕТРУНЮК
ВІДПЛАТА - Микола ПЕТРУНЮК
22:15:41
25.Feb.2009

upa.jpgНа жаль, ще дуже багато з діяльности УПА, головних її героїчних сторінок не висвітлено.
Живих учасників цих подій стає щороку менше. Їх і залишилося дуже мало після кривавих, жорстоких подій. Цвіт нації, який повстав проти гнобителів, було фізично знищено страшною диявольсько-чекістською силою, яка розчавила і обезголовила нашу націю, підрізала її корінь.
Але все ж дух народу не вбили, і він вибухнув з небувалою вулканічною силою, коли настала нагода. Це - "ланцюг єднання", проголошення держави і Майдан!


Про один з героїчних переможних боїв на Старосамбірщині розповідає учасник цього бою Богдан Рейнг.


...Був теплий травень 1945 р. Закінчилася найкривавіша бойня в історії людства між двома імперіалістичними хижаками. Совєтська армія за підтримки союзників - Америки, Англії захопила Берлін. Німеччина лежала в руїнах. Впав гітлерівський диктаторський режим.


Для України боротьба за свободу і незалежність не припинилася. Сталінські опричники - війська НКВД і НКДБ чинили розбій, грабунки, арешти, розстріли, шибениці, вивозили в Сибір. Запанував страшний терор.


Відділи УПА після важкої зими готувалися до відплатних акцій окупантам. Нові можновладці з острахом сиділи в кабінетах у містах і райцентрах під прикриттям численних гарнізонів.


Іноді під охороною червонопогонників виїздили на села, щоб розповісти про "щасливе життя в країні рад під сонцем сталінської конституції", але головна їхня мета була - грабунок.


Це контроль над здачею селянами збіжжя, м'яса, молока, яєць, а також здирання позики. Кожна селянська родина мусила виплатити, тобто віддати задарма державі, 200-1000, а то й більше рублів, в залежності від кількости землі, якою володів селянин.


...І ось 14 травня 1945 р., через п'ять днів після закінчення війни з Німеччиною, на такий грабіж із Старого Самбора у Стрільбич виїхала валка озброєних посіпак.


Розвідка донесла, що вони не зупинилися у с.Стрільбичах, а поїхали до с. Білич. Була неділя. Гарний погідний день. У Біличах люди вийшли з церкви і побачили, що вони оточені озброєними загоном. По команді одного з погонників кожен, хто був у церкві, в супроводі здирника йшов додому і сплачував позику державі. З родини здирали останній гріш "на відбудову народного господарства". Фактично гроші йшли на утримання державного репресивного апарату. Голодна банда забирала все їстівне - хліб, масло, яйця, сало.


Перший секретар райкому комуністичної партії Нудьга побачив, що зібрано мало грошей, і наказав голові сільської ради дати йому ще одну фіру для поїздки у с.Волошиново. Голова відповів, що підводи не дасть, тому що жаліє своїх людей.


Голова сказав ще, що і їм не радить їхати, бо знав, але не говорив, що у Волошинові квартирує сотня "Біла".


І от валка з награбованим уже верталася до Ст. Самбора.


За цей час прийшов наказ упівцям із сіл Волошиново, Біличі і Стрільбичі зібратися нижче с. Біличі біля гори Свенгір.


Перший рій із с. Волошиново, - командир "Крим", родом із Тернопільщини, кулеметник із Стрільбич, другий нумер "Чайка" Богдан Рейнг.


Другий рій із с.Біличі. Ройовий "Сашко" - відважний і мудрий командир. В УПА перейшов з української поліції.


Третій рій - кулеметник Задільський Іван.


Четвертий рій - інтендантський. Ройовий Степан Фурдичко із с.Стрільбичі - відважний бойовик. Всього близько 50 вояків. Районні провідники - Гаврилик Іван - "Лемко" та його брат політвиховник - Гаврилин Петро - "Верховинець" повідомили, що гурт більшовиків поїхав на грабунок в с.Біличі, і ми маємо їх "зустріти".


Ми знали вигідні позиції у лозах від річки Яблінки.


Тим часом сотня "Біла" (сотенний Демкович Ярослав походив із Старого Самбора) засіла в лісі на горі Свенгір. У сотні перебувала дуже приязна і весела медична сестра "Леся". Часто своїм щебетом піднімала настрій повстанцям, особливо тим, хто був поранений, психологічно пригноблений через втрату близьких друзів, вивезених на Сибір родин. "Леся" - це Чимон Євгенія. Народилася в с.Лужок Долішній, вчилася у вчительській семінарії. Входила до почоту сотенного разом з чотовими. Була окрасою сотні, додавала відваги воякам.


З тривогою і нетерпінням ми очікували "зустрічі". І ось почулося - їдуть. Пальці стисли зброю. І знову команда - не стріляти, підпустити дуже близько і тільки прицільний вогонь!


Підпустивши валку на 80-100 метрів, сотня "Біла" відкрила вогонь. Почулися крики, зойки, нерозбірлива московська лайка. Втекти грабіжникам не було куди, всюди їх досягала повстанська куля. Вороги на дорозі під лісом були як на долоні, за дорогою до лозів - чисте поле. Бій тривав недовго. Ми вискочили на дорогу, забрали всю зброю і запаси амуніції та харчі, що були на возах, і відійшли. В бою було знищено 29 енкаведистів, здобуто 4 кулемети, 12 пістолетів, 10 автоматів ППШ, багато гранат і амуніції.


У нас втрат не було. Як стало відомо пізніше, голова райвиконкому Шейко прикинувся у рові вбитим і таким чином уцілів.


Цей бій - це наша відплата ординцям за вбитого окружного провідника "Чорного", за кров, за руїну, за муки людей, за грабіж, вбивства, які вони чинили на нашій землі.


Після бою вояки УПА відходили на свої місця постою з піднесеним настроєм, з впевненістю в перемогу добра над злом, із повстанською піснею...

 

Микола ПЕТРУНЮК 

Views: 1033 | Added by: cuntemis | Rating: 5.0/2 |
Total comments: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Зробити безкоштовний сайт з uCoz